Російський ядерний зашморг: звільнитися раз і назавжди

Енергетична залежність України від Росії не вичерпується скандальними газовими і нафтопродуктовими проблемами. Тривалий час РФ грала ще й на атомних струнах вітчизняної атомної галузі. Як саме Україні вдалося мінімізувати співпрацю з РФ в ядерній сфері, чому підконтрольні Росії ЗМІ продовжують поливати брудом українську ядерну енергетику, як протистояти цьому, а також про сучасні перетворення і розвиток галузі, в інтерв'ю DT.UA розповів директор Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ) Ігор ШЕВЧЕНКО.
— Пане Ігорю, паралельно з улаштуванням газових криз Росія неодмінно нагадує про залежність від неї української атомної енергетики — від закупівлі палива у російського ТВЕЛ для АЕС до зберігання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП). Наскільки вдалося зменшити ядерну залежність, особливо під час війни, від РФ як країни-агресора?
— На сьогодні залежність від Росії в атомній енергетиці практично зведено до нуля. По-перше, за останні два-три роки Україна замістила значну частину російського ядерного палива ТВЕЛ на паливо американського виробництва Westinghouse. І це велика заслуга НАЕК "Енергоатом" і Державної інспекції ядерного регулювання. Будь-якої миті ми готові взагалі відмовитися від російського постачальника. Це в жодному разі не погроза, а констатація факту на випадок неочікуваних кроків з боку РФ, що їх, як показують регулярні газові кризи, Москва може провокувати.
По-друге, поступово знижується ризик політичного впливу Росії через зберігання відпрацьованого ядерного палива. НАЕК "Енергоатом" значною мірою просунулася у реалізації проекту з будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), де після введення його в експлуатацію буде зберігатися ВЯП з трьох наших АЕС — Хмельницької, Рівненської та Южно-Української. На Запорізькій АЕС із 2001 р. діє власне сховище.
Будівництво ЦСВЯП зекономить до 200 млн дол. щороку і повністю усуне можливий маніпулятивний важіль на нашу країну. Невивезення ВЯП із майданчика АЕС — така ж проблема, як і непоставка свіжого ядерного палива. Якщо приреакторні басейни витримки буде заповнено вщент, відпрацьоване ядерне паливо не буде куди вивантажувати, і в такому разі експлуатація АЕС буде неможлива.
По-третє, активно відбувається переорієнтація на національного і західного постачальника запчастин для об'єктів АЕС, інжинірингової підтримки. Тому критичної залежності від Росії не залишається в принципі.
— Яке на сьогодні співвідношення палива Westinghouse та ТВЕЛ?
— Паливо Westinghouse у змішаних зонах експлуатується на шести енергоблоках українських АЕС: першому, третьому, четвертому та п'ятому енергоблоках ЗАЕС та другому й третьому ЮУАЕС. Триває процес поступового переходу від змішаних завантажень ядерного палива різних постачальників в одну активну зону реактора на паливо одного виробника. Найближчими роками на семи з п'ятнадцяти енергоблоків АЕС повністю експлуатуватиметься ядерне паливо компанії Westinghouse. Відповідно до нещодавно підписаного контракту між НАЕК "Енергоатом" і компанією Westinghouse сьомим буде третій енергоблок Рівненської АЕС. У реактор паливо почнуть завантажувати у 2021 р.
— Чи були і які саме порушення на вітчизняних АЕС при випробовуванні палива виробництва Westinghouse? Якщо були, назвіть причини.
— Жодного порушення, пов'язаного з експлуатацією палива Westinghouse, в Україні не було. Найчастіше причиною порушень є людський фактор або збій у роботі електрообладнання, яке ніяк не пов'язане із радіоактивністю чи активною зоною реактора.
— Заміна постачальника ядерного палива для українських АЕС — російського ТВЕЛ на американський Westinghouse — не є диверсифікацією постачальників. Хоча, зрозуміло, що у атомній енергетиці диверсифікація — значно складніший процес, ніж в інших секторах енергетики. Яка, на вашу думку, перспектива залучення інших виробників палива для АЕС?
— Суть процесу диверсифікації в ядерній галузі полягає не в тому, аби від палива РФ перейти до повномасштабного використання палива Westinghouse чи іншого виробника. Важливо, аби паливо постачалося від кількох виробників. Це зменшує ризики не лише із комерційної точки зору, а і з безпекової.
Ринок України достатньо великий — 15 енергоблоків типу ВВЕР, отже, йдеться про дуже великі гроші. Цілком зрозуміло, що російським компаніям невигідно його втрачати. Разом з тим український ринок навряд чи може бути одночасно прибутковим для чотирьох-п'яти постачальників ядерного палива. До того ж процес проектування ядерного палива складний, витратний і наукомісткий.
Росіяни для збереження власної зони впливу формують лобі в Україні, запускають дискредитаційні кампанії у ЗМІ, маніпулюють фактами. Найдотепніше, що я читав: "ядерна катастрофа очікує Україну через використання палива Westinghouse". Курйоз у тому, що далі йшов опис різного роду порушень на енергоблоках, де паливо Westinghouse ніколи не використовувалося.
"Енергоатом" співпрацює з Westinghouse давно. Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х уряд США виділив кошти для проведення проектних робіт з виготовлення дослідної партії ядерного палива для українських АЕС. Першу дослідну партію з шести касет було поставлено на третій енергоблок ЮУАЕС у 2005-му. В активній зоні реактора їх експлуатували протягом чотирьох років. Зважаючи на позитивний досвід експлуатації, НАЕК "Енергоатом" прийняла рішення про розширення процесу диверсифікації. Першу пілотну партію з 42 збірок було поставлено на енергоблок №3 ЮУАЕС у 2010 р.
Початок процесу диверсифікації в Україні не був безхмарним. У 2012 р. під час візуального огляду палива Westinghouse було виявлено пошкодження елементів конструкції збірки, дистанціонуючих решіток, які взаємодіють із сусідніми збірками і внутрішньокорпусними елементами реактора. Пошкоджень тепловиділяючих елементів (твелів) ідентифіковано не було. З точки зору ядерної безпеки складно назвати ситуацію 2012-го критичною. Проте ядерний регулятор України зупинив процес диверсифікації. Тільки після модифікації палива Westinghouse його експлуатацію в Україні продовжили.
Тому потрібний баланс і в поставках палива. Вважаю, що три постачальники — це було б оптимальне рішення для України.
— Реакція росіян, зокрема у ЗМІ, на конкуренцію російському палива виробництва Westinghouse передбачувана, адже РФ втрачає ринок збуту. Враховуючи щільно поділений міжнародний ринок між виробниками/постачальниками ядерного палива, хто ще може ним стати для українських АЕС, за яких умов? Як і хто при цьому гарантуватиме безпеку українцям?
— Серед потенційних постачальників ядерного палива для України — Китай. У Китаї вже є завод із фабрикації ядерного палива для енергоблоків російського виробництва. Але, на мою думку, Україні слід спершу повністю завершити процес ліцензування американського палива, з дослідно-промислової перевести його в промислову експлуатацію. І тільки тоді предметно займатися пошуком третього постачальника. При цьому безпеку гарантуватиме Державна інспекція ядерного регулювання, це її повноваження. Із використанням палива Westinghouse вона виконує своє завдання повною мірою.
— Поставки не тільки палива, а й запчастин для АЕС довгий час були монополією росіян. Є зрушення за цим напрямом?
— Нині залежність України від поставок запчастин російського виробництва практично зведено до мінімуму. В нашій країні сотні компаній, які займаються виготовленням запчастин для АЕС. Вже налагоджене виробництво тепломеханічного обладнання, кабельної продукції, систем автоматизації, сучасних цифрових систем, пов'язаних з експлуатацією ядерного реактора, та ін.
— Чи вирішено проблему із запчастинами до дизель-генераторів, з постачанням яких було пов'язано багато галасу торік?
— Поки що ні. Але найближчим часом її буде вирішено. Експлуатуюча організація, НАЕК "Енергоатом", вже розробила необхідну документацію і проводить перші тестові випробування зразків, виготовлених в Україні.
— Свого часу йшлося про спорудження в Україні власного заводу з виробництва ядерного палива (з казахами і росіянами). Ця ідея сьогодні актуальна чи ні? Чому?
— Ні з Казахстаном, ні з Росією будувати завод Україна не буде. Всі попередні угоди і домовленості, які були укладені з Росією щодо будівництва заводу з фабрикації збірок, уже скасовано. Та й спорудження власного заводу з виробництва ядерного палива для нашої країни економічно невигідно. Теоретично ми можемо побудувати такий завод, який щороку вироблятиме від 400 до 800 касет типу ТВС-А. Проте після забезпечення потреб вітчизняних АЕС у нас ще залишатимуться збірки. Що з ними робити, поки не зрозуміло.
— Будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива у Чорнобильській зоні відчуження викликає занепокоєння як деяких фахівців, так і громадян. Очолюваний вами ДНТЦ ЯРБ брав участь в аналізі матеріалів, що обґрунтовують безпеку об'єкта. Ви прораховували, які небезпеки можуть виникнути?
— Певно, не зайвим буде розповісти, як оцінювалася безпека об'єкта. Оскільки американські технології для України були абсолютно новими, наше підприємство детально проаналізувало низку нормативних документів не лише України, а й США для того, аби встановити найбільш прийнятні вимоги для кожного окремого елемента сховища. В результаті у кожному окремому випадку було обрано найбільш жорсткий з точки зору безпеки варіант.
Разом із тим Держатомрегулювання і НАЕК "Енергоатом" встановили специфічні вимоги до контейнерів для зберігання ВЯП. Було обрано технологію глибокоешелонованого захисту з подвійною стінкою контейнера. Ця вимога є більш консервативною порівняно з вимогами інших країн світу, у тому числі й США. Хоча такий вибір призводить до збільшення вартості виготовлення контейнерів, він сприятиме значному підвищенню рівня їх безпеки.
Безумовно, це складний високотехнологічний об'єкт, і ризики є завжди. Але навіть при можливих зовнішніх природних і техногенних подіях, включаючи екстремальні, сховище залишиться безпечним.
ЦСВЯП є дуже потужним соціальним проектом, 10% від вартості спорудження якого буде спрямовано на розвиток депресивних Поліського та Іванківського районів Київської області. Ці кошти можуть стати серйозним поштовхом до економічного зростання регіону. Йдеться не лише про будівництво доріг і залізничної інфраструктури, а й про масштабне забезпечення жителів роботою та житлом.
— Як просувається спорудження у Чорнобильській зоні відчуження сховища для проміжного зберігання високоактивних радіоактивних відходів (РАВ), що мають повернутися з РФ після переробки?
— На сьогодні Україна, на жаль, не готова приймати з Росії високоактивні оскловані РАВ, отримані в результаті переробки відпрацьованого ядерного палива з першого і другого енергоблоків РАЕС. Уже є затверджений проект сховища, фінансувати його спорудження повинна держава. Проектна вартість становить майже 400 млн грн. При щорічних відрахуваннях НАЕК "Енергоатом" до Фонду поводження з РАВ у розмірі 4,5 млрд грн — не така вже й велика сума. Річ у тім, що кошти фонду до минулого року використовувалися на інші потреби. Втім, є не лише економічні проблеми зі спорудженням сховища, які потрібно вирішити. Це й погодження специфікацій на упаковки осклованих РАВ, сертифікація в Україні транспортно-упаковочного комплекту для перевезення цих упаковок, необхідність здійснення спеціальних конструктивних розробок, оскільки не все обладнання стандартне. Проте я маю надію, що найближчим часом сховище все ж побудують.
— У суспільстві якщо не напевно, то на рівні чуток існує побоювання, що ЦСВЯП прийматиме на зберігання відпрацьоване ядерне паливо з інших країн. Чинне законодавство цього не дозволяє. Проте закони пишуть і приймають люди, час від часу змінюються як закони, так і ті, хто їх ухвалював, або їхні погляди…
— На це запитання моя відповідь незмінна: відпрацьоване ядерне паливо з інших країн ЦСВЯП не прийматиме. Поясню як інженер. Сховище розраховане виключно на ту кількість ВЯП, що експлуатується в Україні. Для того, щоб розмістити відпрацьоване ядерне паливо з інших країн, ЦСВЯП необхідно розширювати. А це означає погодження нового проекту, нових документів, звітів. Без цього ніхто не зможе завезти на сховище відпрацьоване паливо з інших країн.
— Зрозуміло, що в атомній енергетиці вирішувати проблеми складніше, ніж в інших галузях, бо насамперед ідеться про безпеку громадян і країни. Які реформи могли би сприяти посиленню ядерної незалежності України?
— Проблеми ядерної галузі є невіддільною складовою проблем держави в цілому. Якщо йдеться про законотворчу діяльність, то нам украй не вистачає закону, який посилив би роль і незалежність вітчизняного ядерного регулятора. Сильний незалежний регулюючий орган — це безпека об'єктів атомної енергетики, а значить, і безпека країни.
— Фахівці атомної енергетики України затребувані у світі і останніми роками їдуть з України. Вам відомо, куди? Хто не витрачається на підготовку фахівців, а "купує" їх? З ким залишиться вітчизняна атомна галузь?
— Нові проекти російських АЕС у Китаї та Ірані будували в основному українські фахівці. На сьогодні, хоч як прикро, відбувається потужний відплив наших спеціалістів до Туреччини, де РФ планує найближчим часом споруджувати АЕС. Дуже часто фахівців із України наймають саме російські компанії.
Систему підготовки спеціалістів у ядерній сфері Україна має дуже солідну: від студентських лав до навчально-тренувальних центрів на майданчиках атомних станцій. Навчально-тренувальні центри в Україні діють при кожній АЕС, завдяки їм кваліфікація персоналу підвищується професійно. Найсучасніший центр — при ЗАЕС, там проводиться навчання ремонтного персоналу.
— Що відбувається з ядерними об'єктами на окупованих територіях України — дослідницьким ядерним реактором у АРК та об'єктами спеціалізованого підприємства поводження з радіоактивними відходами "Донецький спеціалізований комбінат" Державної корпорації УкрДО "Радон"?
— На жаль, ми не знаємо, що відбувається на цих об'єктах. Інформація про дослідження на ядерному реакторі в Криму та стан сховищ РАВ у Донецьку через агресію РФ для вітчизняного регулятора закрита.
— Окрім сховищ у Чорнобильській зоні відчуження, також будують новий безпечний конфайнмент. Як справи із введенням його в експлуатацію? Дату переносять уже вдруге. Хто гальмує процес?
— На даний момент введення в експлуатацію об'єкта гальмує ядерний регулятор. І робить це обґрунтовано, адже з боку компанії Novarka, яка будує новий безпечний конфайнмент, є низка недоробок. Допоки їх не буде усунуто, розпочинати демонтаж нестабільних конструкцій четвертого енергоблока ЧАЕС та об'єкта "Укриття" Держатомрегулювання не дозволить.
Для завершення цього проекту знадобиться фінансова підтримка зарубіжних партнерів, без якої Державне агентство з управління зоною відчуження, яке курує проект по перетворенню об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, не впорається.
— Термін експлуатації вітчизняних енергоблоків з року в рік спливає. З 2030-го до 2040 р. завершиться вже подовжений термін експлуатації 12 енергоблоків з 15. Чи є майбутнє у ядерної енергетики України в подальшому?
— Моя думка така: говорити про закриття вітчизняних енергоблоків у період до 2040-го поки що зарано. Здебільшого термін експлуатації в Україні подовжується на десять років, тоді як у Росії енергоблоків такого ж типу — більш як на 20.
Думаю, в період з 2030-го по 2040 р. НАЕК "Енергоатом" зробить переоцінку стану вітчизняних енергоблоків. Якщо можливість подальшої експлуатації буде підтверджено, після заміни необхідного обладнання термін експлуатації енергоблоків подовжать.
Разом із тим уже сьогодні "Енергоатом" веде переговори з приводу можливої реалізації SMR-технологій (технологія будівництва малих модульних реакторів) в Україні.
— З огляду на сказане вами є сенс розвивати відновлювану енергетику в Україні.
— Насправді це питання не є таким простим, як видається. Коли йдеться про розвиток відновлюваної енергетики, не можна забувати про маневрові потужності й потужні системи акумуляції, без яких у відновлюваних джерел майбутнього немає.
До слова, "Енергоатом" рухається у цьому напрямі. Найближчим часом збирається розмістити на майданчику Запорізької АЕС парк сонячної енергії.
На мою думку, за відновлюваною енергетикою майбутнє.
Довідка DT.UA
Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ) створено як державне унітарне підприємство у 1992 р. Місією Центру є захист населення та довкілля від радіаційного впливу техногенного походження. Підприємство має статус подвійного підпорядкування: Державній інспекції ядерного регулювання України та Національній академії наук України.
Основними завданнями ДНТЦ ЯРБ є розробка правил і стандартів у сфері ядерної та радіаційної безпеки, експертна оцінка поточного стану ядерної та радіаційної безпеки ядерних установок і радіаційних технологій, оцінка ризику від їх використання, розробка науково обґрунтованих рекомендацій з підвищення рівня безпеки ядерних установок і джерел іонізуючих випромінювань, інформаційна, аналітична та експертна підтримка системи аварійного реагування органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, науково-технічна підтримка системи державного обліку ядерних матеріалів, контролю за їх зберіганням.
ДНТЦ ЯРБ не фінансується держбюджетом і діє як комерційна установа. Частка грошей, отриманих від міжнародної діяльності підприємства у 2017 р., становила 60% від чистого доходу. Ще близько 40% доходу — це кошти, отримані за виконання госпрозрахункових проектів на території України. У 2017 р. ДНТЦ ЯРБ сплатив близько 34 млн грн обов'язкових відрахувань до бюджету.
 
АВТОР Юрій Патиківський